308 років з дня прийняття Конституції Пилипа Орлика

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська який визначав права і обов’язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською – Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).

Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Отже, 5 квітня виповнилося 308 років з дня прийняття Конституції Пилипа Орлика – документа, що побачив світ на 77 років раніше за Конституцію США (з незначними поправками вона чинна і сьогодні), і на 81 рік раніше за польську (в Європі ж «першою офіційною конституцією» вважається саме Конституція Польщі 1791 року).

«Прикрим фактом історії є те, що Конституції Пилипа Орлика просто не поталанило: всі добре знають Конституції США 1787 року та Франції 1791 року і навіть пам’ятають Конституцію Польщі 1791 року, оскільки ці документи були ухвалені представницькою владою існуючих держав і підтримувались авторитетом державної влади, – пояснює Віктор Іванович Шишкін, один з найдосвідченіших знавців конституційного права. –Конституцію ж Пилипа Орлика було ухвалено представниками лише частини українського козацтва, урядом в екзилі, з яким ніхто із «сильних світу цього» не мав намірів серйозно контактувати. Європа в той час була налякана експансією потужної Швеції більше, ніж посиленням петровської Московії, яка тоді відігравала для Європи позитивну роль, оскільки створювала загрозу Османській імперії.»

Ця пам’ятка політико-філософської та правової думки була схвалена на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річці Дністер (турецька назва — Бендери; нині це територія Молдови). Тому її інколи називають Бендерівською конституцією.

Читаючи документ, мимоволі спадає на думку, наскільки прогресивною й демократичною державою стала б Україна, якби боротьба за її незалежність під проводом Івана Мазепи, Пилипа Орлика і Костя Гордієнка закінчилася перемогою і положення Конституції було втілено на практиці… Найважливішим кроком цього акта були положення щодо піднесення до конституційного рівня місцевого самоврядування. Норми міжнародного (магдебурзького) права імплементувалися в Конституційний акт країни. Варто нагадати, що міста тодішньої України, на відміну від Московії, вже кілька століть жили за магдебурзьким правом. Утиски ж цього права поступово почалися з часу приєднання України до Московської держави.

Основний зміст Конституції:

  • Україна – суверенна держава під протекторатом Швеції;
  • державною релігією є православ’я;
  • територія Україна складається з Чернігівського, Київського та Брацлавського воєводств;
  • влада поділяється на 3 гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і генеральна старшина) та судову (Генеральний суд).

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Сподівання Пилипа Орлика на втілення основних засад його Конституції в Україні не здійснилися. Сам же він так і залишився гетьманом в еміграції, бо ні протекція шведського короля, ні союз із Кримом, ні визнання володарем Правобережної України з боку Туреччини, ні підтримка січового війська не вторували йому шляхів на Україну.

Шукаючи підтримки таких європейських країн, як Англія, Франція, Німецькі держави, Польща, Швеція, він надсилав до багатьох урядів листи-зверення, порушуючи в них українське питання. Пилип Орлик не втрачав жодної нагоди, аби торкнутися теми України: чи то в безпосередньому спілкуванні з Карлом ХІІ, Людовіком ХІV, Августом ІІ, Станіславом Лещинським, султаном і ханами, чи то зустрічаючись із провідними міністрами найавторитетніших держав.

Про автора

Пилип Орлик (1672 — 1742)– гетьман України в еміграції (1710—1742). Закінчив Києво-Могилянську колегію, з 1698 р. – кафедральний писар Київської митрополії. З 1702 р. служив у Генеральній військовій канцелярії, став генеральним писарем (1706 р.).

Після Полтавської битви разом із Іваном Мазепою перебрався до Бендер, де поставив за мету створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання. Помер в Яссах.

2018-04-05
Опубліковано

Вітальне слово Голови Районної ради

Нагорний П.Н.Щиро вдячний Вам за те,
що завітали на офіційний сайт
Любешівської районної ради.

З повагою, голова
Любешівської районної ради
Петро Никонович Нагорний.

КАРТА РАЙОНУ

КАРТА РАЙОНУ

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Вверх